На головну / Анонси / Корисні посилання / Публікації / Конференції та семінари / Відео / Кант і трансцендентальна філософія
Михайло Мінаков
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВІДКРИТІСТЬ: місія Кантівського товариства в Україні
Життя філософської спільноти має особливе значення для кожної культури. Здоров'я культури і доля цивілізації в Україні напряму залежать від того, наскільки ефективно філософія здійснює свою терапевтичну функцію раціоналізації життєвого світу. Цю функцію можна описати як постійну наполегливу працю над збереженням відкритості нашої культури, розвитком впливовості інститутів, що відповідають за публічне застосування раціональності, і створенням сталої противаги тенденціям ідеологічного ірраціоналізму, політичної самоізоляції та культурницького обскурантизму. В Україні, де інституціалізація філософії ще надто слабка і нетривка, розмаїття форм і напрямів філософського життя має непересічну вагу.
Десять років тому, 1998 року, Кантівське товариство в Україні було створено групою філософів, які усвідомлювали свою відповідальність перед культурою і намагалися зробити внесок у поліпшення якості філософських та історико-філософських досліджень, а також підтримувати відкритий діалог між нашими філософами та колегами із зарубіжних наукових центрів. Ім'ям Канта товариство було назване для того, щоб наголосити на місії забезпечення відкритості українського інтелектуального простору та провадження критичного мислення в країні, що обрала шлях повернення в європейську цивілізацію.
Між офіційним песимізмом та громадським активізмом у філософії. Історичний контекст
Сприятливих умов для забезпечення інтелектуального життя в Україні немає. Фонди підтримки наукових досліджень та літературних спроб (в тому числі й філософських) так і не були створені. Давно в небуття пішли часи, коли Академія наук відігравала функцію стратегічного центру у справі розвитку філософії та науки. Багато інших чинників, які традиційно сприяли нашому інтелектуальному життю останні без малого сто років, припинили діяти наприкінці 1991 року. Проте для песимізму немає підстав. Звісно, бути задоволеним станом філософського життя було б неправильно. Проте порівняно з нашими попередниками ми перебуваємо у привілейованому становищі. Байдужість уряду до філософії і науки зменшує ризик повернутися до ідеологічного сказу радянських часів. Відсутність коштів на дослідження утримує в академічній та університетській філософії найвмотивованіших та найнебайдужіших. Лише особиста відповідальність за долю розуму в цій країні та цій культурі дає енергію членам української філософської спільноти. Ми маємо розраховувати лише на власні сили і власну активність. Справа філософії нарешті стала власною справою філософів.
Унедержавлення та деідеологізація філософії дають можливість наблизитися до розуміння її завдань. Колись, на початку доби незалежності, на руїнах великої країни та залишках її академічних установ, академік В.Шинкарук виступив із закликом повернути філософію її власній справі. У програмній статті "Сучасні історичні реалії і філософія", оприлюдненої в четвертому номері "Філософської і соціологічної думки" 1992 року, він поставив запитання собі і колегам: як зробити філософію справді квінтесенцією епохи? Хоча питання сформульоване у марксистський спосіб і не викликає особливого захоплення у сучасників, за ним стояла напружена думка людини, котра звикла визначати напрям руху української філософської спільноти. Продовжуючи дельозівську метафору "племен філософів", які творять історію, можна сказати, що В.Шинкарук був певною мірою вождем племені, якого турбувало майбутнє свого роду. Тоді філософові йшлося про те, що в ідеологічній ситуації, яка "чимось нагадує добу виникнення християнства, на тлі загального морального занепаду та розкладу пануючих верств суспільства, де бездуховність часто поєднується з містикою, астрологією... потрібні нові ідеали, потрібна нова рятівна віра"(1).
Таким чином, ситуація для української філософії була несприятливою. Єдиною можливістю здійснення її справжньої місії було викорінення радянської філософії та вкорінення нової в українській культурі. Це можна було впровадити лише через зміну філософської освіти. І тут академік Шинкарук справді висловив тогочасні очікування: на початку 90-х років всі надії покладали на нову генерацію філософів так само, як і політиків чи економістів. Для зміни ситуації тут і тепер не було ані ідей, ані ресурсів.
Програму, запропоновану шановним академіком, почасти реалізовано в 1992 - 1998 роках, коли було відкрито чотири нових філософських факультети, ще сім університетів почали набирати студентів на спеціальність "філософія". Якісно змінилася навчальна програма на філософському факультеті Київського національного університету ім. Т.Шевченка. Кількісні показники, що свідчили про пожвавлення філософського життя в Україні, говорили на користь проекту "нова генерація". Разом із тим цей кількісний показник аж ніяк не говорив про поліпшення ситуації з філософськими дослідженнями. На середину 90-х років комунікація між філософськими центрами України (Інститут філософії імені Г.С.Сковороди, філософські факультети, кафедри філософії) значно послабилася. При збільшенні людей, які працювали у сфері філософської освіти, кількість публікацій і конференцій зменшилася порівняно з 1989 - 1992 роками. І хоча проекти нових філософських журналів виникали постійно, жоден з них не витримував більше року-двох. Офіційні "філософські" установи не справлялися з жодною зі своїх функцій і не могли зупинити процес атомізації.
У цій досить песимістичній ситуації, коли надію покладали переважно на майбутнє, виник феномен філософської самостійності в Україні. Усвідомлення власної автономії привело філософську громаду до створення громадських неурядових організацій. Одним із перших, ще 1994 року, було створено Український філософський фонд (УФФ). Цілі цієї організації старша і молодша генерації українських філософів тлумачили по різному: для одних це була знайома ще з радянських часів форма самоорганізації, для інших - УФФ мав стати платформою для створення стратегії розвитку філософії за нових умов. Переважило бачення молодшої генерації, представники якої утримували лідерські позиції в організації (з 1994-го по 1998 рік фонд очолював Євген Бистрицький, з 1998-го - Сергій Пролеєв). Задля реалізації своїх намірів фонд розгорнув роботу з відновлення комунікації як між географічно відділеними центрами філософії в Україні, так і між поколіннями філософів. Зокрема, було зорганізовано чимало конференцій, круглих столів, літніх шкіл, на яких відновлювалися чи встановлювалися наново зв'язки між філософами. Фонд активно співпрацював із програмою "Трансформація гуманітарної освіти", з філософськими товариствами з-за кордону.
Окрім такої загальної, різноспрямованої організації з'явилися невеличкі групи дослідників, які об'єднувалися у напівофіційних організаціях - "товариствах". Серед таких товариств можна назвати Філософсько-антропологічне відділення Українського філософського фонду (існує з 1995 року), Кантівське товариство в Україні (1998), Українське феноменологічне відділення (1998), Українська спілка дослідників модерної філософії (Паскалівське товариство, що функціює з 1999 року) та Товариство російської філософії (1999). Окрім перелічених слід обов'язково згадати і "Одеську гуманітарну традицію" - науково-просвітницьке товариство, створене 1996 року задля вивчення, відродження, розвитку і передачі традицій у галузі науки, освіти і культури в Одесі.
Філософські товариства з'явилися в Україні у відповідь на незадоволення філософської громади пасивністю академічних та університетських установ. Проте слід зазначити, що товариства становили певну альтернативу не лише офіційним установам, а й філософським гурткам та клубам, які з огляду на різні обставини у середині 90-х років утратили можливість підтримки ефективної професійної комунікації і між різними генераціями філософів в межах країни, і між українськими дослідниками та їхніми колегами з усього світу. В час радикального розриву з радянським марксизмом завдяки появі можливостей ознайомлюватися з філософськими вченнями світового рівня і очевидній прірві між "радянськими" і "пострадянськими" поколіннями філософів негнучкість університетських та академічних установ призвела до втрати їхнього авторитету як у межах професійної спільноти (тобто серед обох поколінь), так і в суспільстві загалом. З іншого боку, товариства пропонували альтернативу філософським гурткам і клубам, що постали в часи перебудови. Гуртки об'єднували небайдужих філософів і загалом гуманітаріїв у їхніх спробах дискутувати з приводу "нових" для тодішнього українського інтелектуального простору вчень Гайдеґера і Фройда, Юнга і Габермаса тощо. Одначе гуртки і клуби надто швидко перетворилися на "тусовки", обмежені невеликим колом учасників. Крім того, містицизм та радикальні політичні ідеології подеколи ставали головною підставою спілкування гуртків, що відштовхувало багатьох раціонально налаштованих філософів. Натомість товариства засновували на фундаменті певних фахових (2) цінностей. Таким чином, філософські товариства виникли як специфічна форма самоорганізації філософів, що, з одного боку, висувала вимогу підтримувати фахову комунікацію між українськими філософами, а з іншого - забезпечувала зв'язок з іноземними філософськими центрами.
Утворюючи потужні групи фахового спілкування і механізми впровадження досліджень, товариства урізноманітнили філософський ландшафт України, створили можливість появи різних полюсів, напруження між якими могло продукувати енергію, необхідну для поступу філософського процесу.
Кантове плем'я. Утворення Кантівського товариства в Україні
Наприкінці XX сторіччя Кантового племені додалося: 20 лютого 1998 року було засноване Кантівське товариство в Україні (КТУ). На зборах під головуванням професора Г.Волинка і в присутності сорока професорів, доцентів, викладачів та аспірантів було розглянуто місію, цілі та завдання Товариства. Серед цілей - боротьба з хуторянством і самоізольованістю. Тоді у своїй промові професор А.Лой зазначив: "Завдання Товариства - підняти рівень наукової та освітньої роботи в сфері філософських досліджень. Товариство має піднести філософський дискурс понад хуторянством, вивести з ситуації ізольованості, в якій зараз опинилася українська культура взагалі і філософія зокрема. Товариство мусить підняти рівень філософських досліджень — наших з вами робіт.
Необхідно зауважити, що Кантівське Товариство — це не організація виключно кантіанців... Філософія Канта — це тільки підстава для саморефлексії, полігон для перевірки власних ідей. Все це можливо завдяки специфічному шляху філософування, на який вказав Імануїл Кант. Його філософія дає вихід до Просвітництва і того містка до модерної філософії, який звів Кант. У цьому відношенні Кант — фігура, що має визначати умонастрій філософської спільноти"(3).
За загальною згодою місією КТУ було визначено поліпшення якості філософських досліджень та освіти через активну участь у створенні умов для комунікації з філософськими товариствами країн Заходу і колишнього Радянського Союзу. Метою цієї організації є підтримка досліджень та вивчення філософського доробку Імануїла Канта і його послідовників, а також продовження справи критичної філософії в Україні. Відповідно завдання КТУ полягають у проведенні заходів, які сприяють: 1) подоланню ізоляції філософської та суспільно-гуманітарної думки; 2) підняттю рівня наукової та освітньої роботи в сфері філософських досліджень; 3) входженню нашої філософії у світовий філософський процес.
Тоді ж було домовлено про певні рамки діяльності Товариства. Передусім ішлося про те, що це буде вільна організація з відкритим членством для дослідників у сфері філософії. Оскільки незареєстрованість КТУ створювала певні організаційні незручності, було вирішено, що Товариство буде афілійовано з Українським філософським фондом. Також відбулися вибори Голови та наукового секретаря Кантівського товариства в Україні. Збори обрали Головою професора А.Лоя, доктора філософських наук, завідувача кафедри філософії Київського національного університету ім. Т.Шевченка, а науковим секретарем М.Мінакова, тоді аспіранта кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету "Києво-Могилянська академія".
Товариство організовувало Щорічні міжнародні кантівські конференції, лекцій та "круглі столи". Міжнародні Кантівські конференції мали на меті обговорення результатів сучасних досліджень філософів та істориків філософії з України, Італії, Німеччини, Росії, США, Швейцарії та інших країн. Теми конференцій обирали після обговорення в мережі КТУ і з урахуванням тем конференцій, що їх організовували іншоземні Кантівські товариства. Зокрема, КТУ встановило контакти з Кантівськими товариствами Німеччини, США та Росії. На лекціях і "круглих столах" порушували злободенні питання. Так, на "круглих столах" за участю філософів, політиків та головних редакторів провідних ЗМІ йшлося про зв'язок політики і метафізики, а також про переклад текстів Канта українською мовою, університетську реформу тощо.
Платформа для діалогу. Щорічні Кантівські конференції в Києві
Щороку Товариство проводить в Києві Міжнародні Кантівські конференції, на яких відбувається своєрідний парад дослідницьких досягнень на певну актуальну тему. Ці конференції посіли своє місце у світовому філософському процесі, надаючи можливість кантіанцям і прибічникам інших течій розглянути філософські проблеми сучасності.
На конференції ювілейного для КТУ 2008 року (19-20 травня) розглядали тему "Мораль і звичаєвість: Кант, Геґель, сучасність", пов'язану з проблемами, які гостро постали в процесі глобалізації, за якого комунікація культур і цивілізацій стала надпотужною. Тектонічні зсуви в цивілізаційному процесі призвели до перегляду багатьох моральних засад, до розвитку консервативних та подеколи обструкціоністичних тенденцій. На конференції відбулися три дискусії, що встановлювали зв'язок між злободенністю та суто філософськими проблемами. Перша стосувалася співвідношення універсалістської моралі та консервативних цінностей, у ній взяли участь Шерон Ґолд (Ренслерівський політехнічний університет, США), Анатолій Єрмоленко (Інститут філософії НАНУ ім. Г.Сковороди, Україна), Массімо Серретті (Латеранський університет, Ватикан) та Анатолій Лой (Київський національний університет ім. Т.Шевченка). У доповіді Ш.Ґолд "Кантів космополітичний світ" було розглянуто філософські підстави можливості космополітичних проектів у сучасності. Натомість А.Єрмоленко у доповіді "Глобальний етос versus універсалістська мораль за доби екологічної кризи" показав, що в універсалістських та космополітичних підходах є чимало суперечливих проблем. Одна з них - можливість розв'язання екологічних питань як у глобальному, так і локальному масштабі. Ту ж тему продовжив Массімо Серретті в доповіді "Моральність та батьківство. По той бік автономії і гетерономії", де показав обмеженість арелігійної універсалістської моралі в розв'язанні моральних проблем родинних стосунків людей. Нарешті, А.Лой показав зв'язок і відмінність понять культури і цивілізації та їхню дотичність до проблеми співвідношення моралі та звичаєвості в класичних та сучасних філософських тенденціях.
У другій дискусії зіткнулися інтерпретації двох дослідників класичних учень у сфері практичної філософії Канта і Геґеля. Михайло Бойченко (Київський національний університет ім. Т.Шевченка) запропонував аналіз ролі та функцій моральних цінностей у практичній філософії Канта та свою інтерпретацію кантівського розуміння звичаєвості. Інша позиція була представлена в доповіді Дениса Кирюхіна (Інститут філософії НАНУ ім, Г.Сковороди) "Гегелеве вчення про свободу: боротьба за визнання і звичаєвість". Тут ішлося про фундаментальні відмінності у підходах Геґеля і Канта до звичаєвості та теоретично-правові наслідки таких учень.
Третя дискусія була імплікована у доповідях Петера Козловські (Вільний Амстердамський університет, Нідерланди), Анни Лактіонової (Київський національний університет ім. Т.Шевченка) та Віктора Козловського (Національний університет "Києво-Могилянська академія"). П.Козловські запропонував аудиторії разом із ним здійснити мисленнєвий експеримент, шукаючи відповідь на запитання, чи можна вважати Кантове вчення про постулати доказом буття Божого. Співзвучною була і тема дослідження А.Лактіонової, яка розглядала питання про те, як розум може дозволити собі бути інтуїтивним. В.Козловський запропонував розглянути підстави відповіді на згадані питання, надані філософами Київської духовної академії, принаймні у частині аналізу кантівських паралогізмів розуму.
У попередні три роки Щорічні Кантівські конференції стосувалися здебільшого епістемологічної тематики. Темами конференцій 2005, 2006, 2007 років були відповідно "Поняття істини у філософії Канта і сучасній епістемології", "Розум і самоафектація" і "Трансценденталізм versus емпіризм: можливі альтернативи". На цих конференціях зустрілися європейські та американські дослідники природи знання, джерел пізнання та принципів раціональності. Серед активних учасників були німецькі, австрійські та швейцарські вчені, зокрема Марцелло Штамм, (університет Людвіґа-Максиміліана, Мюнхен), Вольфґанґ Карл (філософський семінар, Гьотінґенський університет), Вольфганґ Рьод (Університет м.Інсбрука), Пірмін Штекелєр-Вайтгофер (Ляйпцізький університет), Карен Глой (Університет м. Люцерна), Мирко Вишке (Університет Галле-Вітенберг), а також італійці (Массімо Серретті, Латеранський університет), Альберто Ванцо (Університет Падуї), американці (Пабло Мучник, Сієна Коледж), Шерон Андерсон-Голд (Політехнічний інститут Ренслера), Кристофер Фаястоун (Триніті-коледж) та поляки (Леон Мьодонський (Інститут філософії при Вроцлавському університеті), професор Кароль Бал (Вроцлавський університет). До роботи конференцій приєдналися колеги з Росії та Білорусі: Андрій Лаврухін (Європейський гуманітарний університет, Мінськ), Алєксєй Круглов (Російський державний гуманітарний університет), Анна Шиян (Російський державний гуманітарний університет), Світлана Коначева (Російський державний гуманітарний університет). Активну участь у підготовці конференцій та дискусіях взяли українські філософи, члени КТУ Анатолій Лой (Київський національний університет ім. Т.Шевченка), Анатолій Єрмоленко (Інститут філософії НАН України імені Г.Сковороди), Юрій Федорченко (Київський національний університет ім. Т.Шевченка), Віталій Терлецький (Науково-дослідний інститут українознавства), Михайло Мінаков (Національний університет "Києво-Могилянська академія"), Олексій Панич (Гуманітарний інститут Донецького національного університету), Вахтанґ Кебуладзе (Київський національний університет ім. Т.Шевченка), Юрій Джулай (Національний університет "Києво-Могилянська академія") та багато інших. В ці роки конференції КТУ відбувалися завдяки ґрунтовній підтримці філософського факультету Київського національного університету ім. Т.Шевченка.
Учасники конференцій утворили своєрідну мережу, в якій відбувається обмін інформацією, обговорення тем нових конференцій та свіжих видань, залучення до спільних наукових проектів.
Перед тим, у 20ОЗ - 2004 роках Кантівське товариство провело ще три конференції на тему зв'язку філософії та політики, а також механізмів забезпечення автономії філософії. Так у березні 2003 року КТУ стало співорганізатором Міжнародного симпозіуму з нагоди 100-річчя від дня народження Карла Попера. Того ж року, у травні, відбулася традиційна Щорічна Кантівська конференція на тему "Метафізика і політика: Кант, Арендт, Йонас". 2004 року на конференції обговорювали тему ідеї університету від часів Канта до сучасності. Спільною темою для всіх заходів того часу стала відповідальність філософії за подолання наслідків тоталітаризму, утримання дистанції між освітою та політикою, засвоєння політикою моральних обмежень та подолання нігілістичних та цинічних тенденцій. До вже згаданого кола дослідників — частих учасників конференцій КТУ тоді приєдналися Мирослав Попович (Інститут філософії НАНУ імені Г.Сковороди), Ганс Маєр (університет Людвіга-Максиміліана, Мюнхен), Тамара Ящук (Київський національний університет ім. Т.Шевченка), Вілен Горський (Національний університет "Києво-Могилянська академія"), Сергій Пролеєв (Інститут філософії НАН України імені Г.Сковороди), Рудольф Галлер (Інститут філософії, Університет м. Грац), Вадим Чуйко (Київський національний університет ім. Т.Шевченка), Євген Бистрицький (Інститут філософії НАНУ імені Г.Сковороди), Мирослава Кругляк (Київський національний університету ім. Т.Шевченка) та Марта Богачевська-Хом'як.
Перші конференції КТУ в 1998 - 2000 роках стосувалися питань практичної філософії та антропології. Доводячи свою відкритість і цікавість до тем поза суто кантознавською тематикою, свій перший захід КТУ присвятило пам'яті Макса Шелера (19 травня 1998 року). Друга подія - Ювілейне засідання з нагоди 275-річчя від дня народження Імануїла Канта (20 квітня 1999 року). Нарешті, першою справжньою конференцією став захід на тему "Метафізика і антропологія" (17 травня 1999 року). На цій зустрічі та на конференції 2000 року ("Кантівське обґрунтування практичної філософії і сучасність", 5-16 травня) було відпрацьовано жанр Щорічних Кантівських конференцій, створено першу комунікаційну мережу Товариства.
Від самого початку завданням КТУ було знайомити українських філософів із зарубіжними колегами та підтримувати ці контакти. Для нас важливі не лише зустрічі, а й традиційність, неперервність та постійність заходів. Такою спрямованістю філософських комунікацій ми додаємо українській сучасній культурі справжнього ресурсу для оновлення та подолання ізоляціоністських спроб. У "Філософській думці", №6 за 2008 рік, представлено частину доповідей останніх років. Більше інформації про КТУ, конференції та доповіді учасників можна знайти на веб-сторінці Товариства, що на порталі УФФ (4).
Наше Товариство об'єднує людей, які згодні розраховувати тільки на власні сили і посилювати культурний і науковий поступ в Україні, започатковуючи і підтримуючи міжнародну філософську комунікацію. Відтоді як справа філософії нарешті стала власною справою філософів, товариства почали відігравати важливу роль у філософському процесі. Малими кроками ми йдемо до встановлених цілей і закликаємо всіх колег до співпраці та участі у наступній Кантівській конференції 2009 року.
(1) Шинкарук В.І. Сучасні історичні реалії і філософія // Філософська і соціологічна думка. - 1992. — № 4. - С.7.
(2) Ідеали фаховостї, безумовно, є як сильною стороною товариств, так і їхньою слабкістю. Сила товариств у практикуванні професійної дискусії, вони досі є єдиним місцем, де можлива розмова на фахові теми із зацікавленою аудиторією без прив'язки до "госптем" і "темпланів", поза поділом на академіків та "еменесів" тощо. Однак правила "гамбурзького рахунку" вкрай звужують коло тих, хто може і кому цікаво брати участь у дискусіях товариств. Зрештою, неоднозначним є і питання про те, чи може бути філософія професією. Так чи так, а ідеал фаховості становить водночас силу і слабкість цієї форми самоорганізації наукової спільноти.
(3) Стенограма засідання установчих зборів КТУ з архіву автора.
(4) httр://рhilosophy.ua/uа/оrg/uрh/kant
|