7 грудня 2019 року

Козловський Віктор

Тези доповіді на семінарі з нагоди 250-річчя події в житті І. Канта, що спонукала до відкриття нових горизонтів філософського мислення: «Рік [17]69 надав мені велике світло» (Kant, I. AA XVIII, 69).

У доповіді канд. філос. наук, доцента НаУКМА Віктора Козловського «Ґенеза проблематики трансцендентальної естетики у працях Канта кінця 1760 – х рр.» розглянуті питання пов’язані з переосмислення сутності і ролі простору і часу в структурі природи, а пізніше також в структурі пізнавальної діяльності суб’єкта, зокрема, поступовому концептуальному русі Канта від реляційної (Ляйбніца) до абсолютної моделі (Ньютона). У цьому контексті доповідач запропонував можливі версії такого переосмислення:

1. Доповідач привернув увагу до першої публікації Канта «Gedanken von der wahren Schätzung der lebendigen Kräfte» (1747), зокрема, до ідеї Канта щодо причин (а це, можливо, гравітація) того, що простір є трьох вимірним, а не якимось іншим – двох, чотирьох чи n вимірним. У цій праці філософ намагався якось узгодити (через функціональне розведення їхніх предметних сфер) механіку Ньютона і фізику Ляйбніца, а й їхні уявлення про простір і час.

2. На думку доповідача наступним кроком у переосмисленні простору і часу стала стаття «Von dem ersten Grunde des Unterschiedes der Gegenden im Raume» (1768), де Кант аналізуючи неконгруентні просторові структури дійшов висновку щодо абсолютності простору природи, світу.

3. У дисертації «De mundi sensibilis atque intelligibilis forma et principiis», (1770) німецький філософ не лише принципового розрізнив чуттєвий й інтелігібільний світ, а й надав моделі абсолютного простору і часу суб’єктивного тлумачення, розглядаючи їх як необхідні метальні структури суб’єктивності, які уможливлюють пізнання явищ природи, водночас унеможливлюють пізнання інтелегібільних речей, що зазвичай є прерогативою метафізики. Суб’єктивні структури (у цій дисертації філософ поки що позначає їх як ідея часу і концепт простору) уможливлюють аподиктичність наукових засад – математики, механіки і арифметики.

4. Доповідач вважає, що відкриття суб’єктивності простору і часу (поряд з концептуальним розмежуванням «двох світів», а відтак, двох модальностей пізнання – з опертям на чуттєвість і без такого опертя – пізнавальну діяльність чисто інтелектуальну, спекулятивну, яка також претендує на статус дискурсивного пізнання) і є тим «großes Licht» про яке німецький мислитель писав у своїй нотатці, оскільки починаючи з цього часу для Канта стає очевидним, що за умов обмеженості пізнавальних сил суб’єкта певними ментальними структурами (простором, часом, концептами) метафізика потребує радикальної перебудови для того, щоб претендувати на статус науки.

5. Але чи можливо це? Відповідь на це питання потребує ґрунтовного аналізу створеної вже пізніше філософії трансцендентального ідеалізму, але це виходить за межі тематики нашого семінару. Я не вважаю за можливе, «швидко і відразу» відповідати на складні питання, що потребують вже іншої оптики для свого осмислення.