7 грудня 2019 року

Терлецький Віталій, Голова Кантівського товариства в Україні

Тези доповіді "Велике світло" 1769 р. -- концепт, контексти і дискусії" на семінарі з нагоди 250-річчя події в житті І. Канта, що спонукала до відкриття нових горизонтів філософського мислення: «Рік [17]69 надав мені велике світло» (Kant, I. AA XVIII, 69).

Слова Канта про "велике світло" з рефлексії 5037 (АА XVIII, 69) можуть бути інтерпретовані щонайменше з огляду на кілька контекстів, які так чи так підтверджуються еволюцією творчості мислителя, його листуванням, тематичною спорідненістю думок з іншими рефлексіями.

1. У контексті розробки "пропедевтичної дисципліни" після 1770 р. метафора "великого світла" може тлумачитися як осягнення, що відбите в дисертації через розмежування інтелігібельної і чуттєвої сфер мислення, себто як таке розмежування, яке дало змогу розв'язати проблему метафізичного пізнання. До такого прочитання концепту спонукає низка чинників, насамперед тогочасне листування Канта з Лямбертом і Герцем; його також підкріплює т.з. автобіографічна рефлексія 5116, де йдеться про суб'єктивний характер положень, які містять умови, "за яких ми єдино лише осягаємо або збагаємо предмет".

2. Інший контекст думки Канта видається найбільш відповідним метафорі "великого світла", а саме теорія простору, що викладена в праці "Про першу підставу різниці сторін у просторі" (1768), і радикально переосмислене вчення про простір і час у дисертації 1770 р. Якщо у першій праці Кант обстоює погляд на простір Ньютона як sensorium Dei, то в дисертації він постає вже формою чистого споглядання, тобто суб'єктивною формою пізнання. Вагому роль у такому переосмисленні відіграла публікація в 1768 р. листування Ляйбніца і Кларка у виданні Dutes, з яким Кант ґрунтовно ознайомився. Можна припустити, що "велике світло" є індикатором ряду прояснень у мисленні Канта, пов'язаних із статусом і структурою простору, і вони мали місце саме після знайомства із листуванням.

3. Нарешті, третій контекст для інтерпретації метафори може бути взятий із тематичної спрямованості хронологічно близьких рефлексій. Змістові рамці становлять теорія суджень, вчення про категорії й онтологія. Кант чітко розмежовує логічний і реальний зв'язок (R. 3928), критикує онтологічне розуміння категорій (R. 3935, 3942), вважає трансцендентальну суб'єктивність джерелом логічного синтезу (R. 3914), і навіть формулює ідею синтетичних суджень a priori (R. 3928). В усіх таких рефлексіях відчутною є тенденція до перетворення традиційної онтології в "скромну ...аналітику чистого розсуду" (KrV B 303).

Виокремлені контексти, вочевидь, не суперечать один одному і можуть розглядатися радше як комплементарні й такі, що взаємно висвітлюють один одного. Концепт "великого світла" був, мабуть, інтелектуально насиченою фазою у розвої творчих пошуків І.Канта.